Гліб Івакін «Про стиль софійських дамочок»

Хамський тон  – це їхній звичайний стиль, базарний стиль мадам Стороженко з Привозу. Софійські дамочки завжди так дражливо пишуть, коли щось йде поперек їхньої єдино вірної думки. Завжди пересмикують (адже шулерські прийоми їм є рідними та природніми), якщо не прямо обманюють. Їм легко локшину на вуха вішати тільки людині, яка конкретно може не знати конкретного питання.

Згадаймо лист до директора ДержЕрмітажу М. Піотровського, де його нахабно вичитували ледь не за державний тиск РФ на науковців України. Лише тому, що фахівці з візантійської архітектури звернулися до тодішнього міністра культури України (у відповідь на звернення Мінкульту) з проханням не влаштовувати 1000-літній ювілей Софійського собору до всебічного обговорення проблеми широкою науковою спільнотою. На прес-конференцію в УНІАН надіслали факс з всілякими погрозами. Все в їхньому стилі. Виявляється критика в їхню адресу принижує не гідність (при чому це до науки) деяких співробітників заповідника, а „гідність всієї держави”. Я б здивувався цій необмеженій гордині (точніше повної відсутності відчуття свого місця), якби не згадав порівняння появи Нікітенко в музеї з появою Володимира Святого на Русі. Це рівень їхнього інтелекту та моралі. У своїй відповіді вони, як завжди, не є щирими та прибріхують. Звичайно Михєєв, Євдокимова та інші люди виховані й у будь-якому випадку дякують за роботу. Але вони приховують, що Євдокимову після відмови підтримати 1011 р. не пускали до собору, що Віноградова допитували, чи підписував він листа від міжнародного семінару і т.д. Коренюку давно працювати не давали. Як зверхньо вони ставляться й грубо себе поводять розповідають не тільки їх залякані підлеглі, але й навіть керівництво Лувру.

Декілька слів з приводу розкриття саркофагу. Наукова доцільність його розкриття аж ніяк не відміняє необхідність отриманнявсіх чинних за законодавством України дозволів. Я був присутнім на засіданні ради заповідника перед самим розкриттям (до речі, чому не завчасно ? Чому без жодного попереднього обговорення з фахівцями різних профілей та установ?). Але й гадки не мав, що не було відповідного погодження чи дозволу з боку державного органу, який за це несе пряму відповідальність. Археологи до цього звикли й отримують дозвіл Мінкульту на кожен шурф. Адже це пам’ятка національного значення, під егідою ЮНЕСКО. Це прямий обов’язок дирекції розробити обґрунтування проекту, його детальну програму й подати на затвердження не будівельникам, а органу, що опікується національною спадщиною (це стосується і випадків з фресками, мозаїками, підлогами тощо).

Але здається, вони принципово не бажають (або повністю некомпетентні в цьому) дотримуватися українського законодавства, хочуть творити з унікальними пам’ятками все що заманеться, без жодного контролю, як на своїй приватній садибі. Цікаво, чи найвправніший водій поїхав би з позаторічними путівками, виконуючи наказ свого АТП чи навіть міністерства, ігноруючи укази ДАІ. Питання риторичне.

На цій раді я піднімав питання й про відсутність фахового антрополога-русиста. Довелося запрошувати московських фахівців пізніше (в статтях деякі прізвища перекручено). Не було жодної навіть попередньої домовленості про співпрацю з іноземними центрами. Посилання на Швецію виявилося хибним. Н. Куковальська розмовляла з ген директором, а лише комерційним директором музею. Нічого не було відомо ні про акт повернення кісток у 1940 р., ні про „дитячі кістки” з саркофагу (які так і не досліджували і які, мабуть і зараз десь лежать у фондах), ні про дискусію в США ще у 50-х роках про ікону та поховання Ярослава. Все це дирекція і науковці мали підготувати до, а не після розкриття саркофага. До наукового проекту не можна ставитися як до піар-акції. Але це теж типовий стиль керівництва заповідника.

Під час складних комплексних робіт з віконницею не були здійснені дендрохронологічні дослідження, скільки про них ми не товкли. Сагайдак навіть придбав й пристосував дорогий для цього спеціальний бур. (Саме такі випадки і корегують дозволи органів культурної спадщини). Втім, підозрюю, що вони просто боялися, що визначиться точне датування, яке спростує удаване 1000-ліття.

Джерело

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *