Буря в склянці води як віщування «суспільної небезпеки»

Надія Нікітенко

заслужений працівник культури України, д.і.н., професор

Французи кажуть: стиль – це людина. Вираз цей щоразу спадає на думку, коли читаєш щось «від О. Толочка». От і його публікація «Нова хронологія» Софійського собору завдасть непоправної шкоди» в газеті «Лівий берег» від 27 квітня 2010 р. зайвий раз підтвердила справедливість знаменитого афоризму. У двох словах визначити стиль О.Толочка можна так: погромницька декларативність. Полягає вона ось у чому: громити всіх і вся, постулювати власні думки, і при цьому в ніщо особливо не вникати. А навіщо вникати, якщо певен, що знаєш все краще за всіх, а тому наділений місією навчити всіляких нездар, як треба жити? Не дивно, що О.Толочко став одним з організаторів т.зв. круглого столу «Заснування Софійського собору в Києві: Проблеми нових датувань» (7.04.10). Сама назва – «круглий стіл» – передбачає толерантне неупереджене обговорення проблеми «на рівних», а цей «стіл» разюче нагадав погромницьке судилище над інакомислячими за найгірших тоталітарних часів.

І добре, що матеріали цього «столу» будуть опубліковані, – отримаємо рідкісний документ «показового процесу» ХХІ ст. В тон О. Толочку хочу завірити читачів, що вони зможуть познайомитися і з нашими відповідями на закиди опонентів, бо наміряємося теж їх опублікувати. На відміну від О.Толочка, не вважаю наукові баталії «бурею в склянці води», натомість сприймаю такою «бурею» всю цю кампанію, мета якої доволі прозора: «громадськість мусить бути поінформована про загрозливі перспективи» відзначення в 2011 р. 1000-річчя Софії Київської. І робиться це для того, аби даного святкування, ініційованого Національним заповідником «Софія Київська», суспільство боялося, державні інституції йому «не потурали», а українські ЗМІ його «не підтримували»: мовляв, «подібне святкування завдасть непоправної шкоди». При цьому наш опонент вдається до патетики: «Чи це та ціна, яку ми готові заплатити за задоволення амбіцій декількох осіб?». Ось воно, виявляється, в чому справа – в амбіціях… Але ж про які амбіції можна було говорити 10-15 років тому, коли я обґрунтувала цю дату в своїх дисертаціях, книжках і статтях? А сьогодні вона підтвердилася завдяки унікальним знахідкам дуже давніх датованих графіті на стінах Софії. Завважу, що запропоноване мною датування відрізняється від літописного аж на … 6 років. І це визнано суспільною загрозою! Що ж тоді казати про грандіозне святкування в 1982 р. 1500-річчя Києва, ініціатором якого виступив П. Толочко? Визначивши з такою точністю вік Києва, він тепер говорить, що ми «с празднованием 1500-летия, похоже, поспешили лет на 100». І чомусь не бачить в тому жодної крамоли. А щодо завзятого наміру О.Толочка «помірятися компетентністю» скажу, що не бачу в такому змаганні жодного сенсу, бо мій опонент все одно «не чує» того, чого чути не хоче – така вже у нього вдача. Взагалі, у його черговому, як завше – позбавленому наукової етики наскоку стільки плутанини, поверхового, явно не фахового сприйняття матеріалу, категоричних тверджень і, м’яко кажучи, неправди, що годі й сподіватися на якийсь більш-менш нормальний діалог. Тож залишимо «змагання ідей» для наукових публікацій, хоча я, на відміну від О.Толочка, налаштована скептично щодо того, що в цьому змаганні справді «переможе сильніший». Позаяк слово «сильніший» у даній ситуації вочевидь має не науковий, а радше соціальний підтекст, і мій опонент це чітко усвідомлює. Поки що обмежусь ілюстрацією тут прорисів найдавніших датованих графіті Софії і фото напису Петра Могили з датою 1011 р., про які О. Толочку, за його словами, нічого не відомо, хоча вони неодноразово опубліковані в науці. Аби читач дізнався про ці а також інші мої наукові публікації не з вуст того, хто до них «зверхньо ставиться», запрошую відвідати мій сайт www.nikitenko.kiev.ua О. Толочку, як він каже, не подобається «музейна наука», уособлювана мною і моїми колегами. А комусь не подобається його наука, притому не подобається дуже сильно. Тих, хто зацікавиться, як убивчо атестують творчість О.Толочка деякі науковці, відішлю, наприклад, до публікацій О. Журавля (ЖУРАВЕЛЬ А. «Врун, болтун и хохотун», или Очередное убиение Татищева// http://www.hrono.info/statii/2003/vrun.html ; Його ж. Новый Герострат или У истоков «модерной истории»  http://www.hrono.ru/statii/2006/gerostrat.html ). І що цікаво: виявляється, ті гріхи які О. Толочко приписує мені і моїм колегам у своїх виступах в «Лівому березі», поставлені в вину саме йому і ледь не прямим текстом переадресовані ним у газету зі статей О. Журавля. Це ж до якого цинізму можна дійти, щоб вдатися до таких запозичень! Наприклад, наш опонент таврує нас як «містифікаторів» і «фальсифікаторів», а у Журавля читаємо про монографію О.Толочка «История Российская» Василия Татищева: источники и известия»: «Другое дело, что немногие историки решатся огульно объявить Татищева мистификатором и фальсификатором: обычно используются более осторожные выражения. Но наш автор не склонен к компромиссам». І точно так само, як О. Журавель співставляє О.Толочка з творцем «Нової хронології» О. Фоменком, чим перший «добровольно зачислил себя в стан создателей околонаучной попсы» і «закрыл себе путь в серьезную науку», О.Толочко звинувачує нас у цій самій «новій хронології», яка «лежить за межами серйозної науки». Нарешті пророкована О.Толочком «суспільна небезпека» також знаходить свою відповідність у Журавля, котрий говорить «о феномене АПТ (Алексея Петровича Толочко. – Авт.) как об опасном общественном явлении». Якщо Журавель вбачає цю небезпеку в тому, що «это чревато гибелью науки как таковой», то О.Толочко мислить «по-державному»: мовляв, «Йдеться про престиж держави Україна, яка буде виставлена на посміховисько». Тут – з точністю до навпаки, бо Україна «буде виставлена на посміховисько» у тому разі, якщо відкличе з ЮНЕСКО власну заявку про відзначення в 2011 р. 1000-річчя Софії Київської з уже прийнятого цією організацією в жовтні 2009 р. Календаря пам’ятних дат. І все-таки, хоча я й солідарна з висновками опонентів О. Толочка щодо його творчості, тим не менш вважаю, що в городі мають рости всілякі овочі. От тільки людині, що мнить себе хазяїном цього городу, не варто поливати його отрутохімікатами, бо це справді «чревато».

Опубліковано на сайті газети «Лівий берег» 13 травня 2010 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *