Неля Куковальська — залізничниця і директор музею

Катерина Липа

Відверто кажучи, мені навіть на думку не спадало, що сьогодні у когось вистачить нахабства системно підійти до мародерства щодо мистецьких цінностей і навіть спробувати створити під цю справу таку собі громадську структуру. Але «сміливці» знайшлися. Втім, для захисту від шакалів маємо «Блакитний щит» і Самооборону Майдану.

Самооборонець на варті в Межигір`ї

Фото: EPA/UPG
Самооборонець на варті в Межигір`ї

Міжнародний комітет Блакитного щита – неурядова організація, що захищає об’єкти культурного надбання під час збройних конфліктів та природних катастроф, її ще називають Червоним Хрестом культури. 21 лютого в Україні було створено Національний комітет Блакитного щита, який очолили Микола Яковина від ICOMOS (Міжнародна рада з охорони пам’яток та історичних місць), Сергій Лаєвський від ICOM (Міжнародна рада музеїв) та Ірина Шевченко від IFLA (Міжнародна федерація бібліотек). Члени організації нині протистоять мародерству та нищенню пам’яток. Вони також патрулюють резиденції колишніх високопосадовців разом з бійцями Самооборони.

Що цікаво, паралельно до визнаної у світі структури в Києві нині створюється ще одна, така собі експертна комісія, яка буцімто збирається рятувати національне культурне надбання. У її складі помічено чимало «збитих льотчиків»: зібралися звільнені за зловживання директори музеїв, архітекторка, після реставрації якої пам’ятки архітектури розсипаються на дрібні камінчики, відставний посадовець, згадка про якого як імовірного міністра культури днями перелякала мистецьку спільноту. Не називаю прізвища із простих причин. По-перше, не маю на руках повного списку, у якому можуть виявитися цілком порядні люди, що просто не розібралися у ситуації. Про спроби організувати «комісію» та про деякі прізвища її членів повідомив знаний археолог Максим Левада, якого запросили до цієї гоп-компанії, не знаючи, що він є членом «Блакитного щита». По-друге, не усі збиті льотчики вже виявили якусь активність, тому їх поки що немає за що лаяти. Але двоє найодіозніших персонажів вже почали діяти, і це є серйозною пересторогою для суспільства.

В суботу співголова «Блакитного щита» Микола Яковина навідався до Межигір’я і застав цікаву картину: Неля Куковальська, колишня директорка Національного історико-культурного заповідника «Софія Київська», вимагала від самооборонівців, що несли варту біля «Хонки», впустити її всередину буцімто для опису цінностей. Пані Куковальська заявила, що діє від імені «мистецького середовища». Якого саме? Пану Яковині, який відверто заявив, що битиме мародерів по руках, цього з’ясувати не вдалося, Куковальська просто втекла. Чим небезпечна відставна директорка? Та передусім тим, що за нею тягнеться довжелезний шлейф багатомільйонних фінансових зловживань, кричущих професійних ляпів і просто брехні. Ну, і непрофесіоналізм також відомий: на посаду вона потрапила «з високої руки» оточення Кучми, навіть не показуючи диплому своєму безпосередньому керівництву. Згодом виявилося, що Неля Куковальська є залізничником, у той час, коли заповідником рівня «Софії Київської» має керувати історик або архітектор. А вже на директорській посаді вона отримала диплом переяславського педінституту за фахом «вчитель історії та українознавства».

Фото: www.religion.in.ua
Дипломи п. Нелі Куковальської
Дипломи п. Нелі Куковальської
Дипломи п. Нелі Куковальської
Дипломи п. Нелі Куковальської

Після себе Куковальська залишила фондосховища, у яких 3 тис. експонатів вражені грибком, а низка речей просто зникла; дах собору, що протікає у 12 місцях після «реставрації»; тріщини у стінах споруд на території заповідника. Багато хто пам’ятає пам’ятає псевдонаукову діяльність у заповіднику доби Куковальської, яка увінчалася кричущим відкриттям саркофагу Ярослава Мудрого, проведеного поза будь-якими науковими правилами, без необхідного для подібних робіт відкритого листа і фактично без участі археологів, яких запросили, коли колупання у давніх кістках вже йшло повним ходом.

У п. Куковальської абсолютно відсутнє властиве музейникам трепетне ставлення до артефактів. «Мозаїки Михайлівського собору, що зберігаються у Св. Софії залишають своє місце і мандрують світом, а після повернення в мозаїці архідиякона Стефана виявляється тріщина. І директора музею це не хвилює!» – розповідає начальник відділу історичних досліджень заповідника Юрій Коренюк: «А кілька років тому у пані Нелі виникла ідея: для легшого експонування мозаїк Софії перенести їх з цементних на легкі алюмінієві основи. Вчені виступили проти, вони не давали жодного шансу на збереження 900-річних мозаїк, якщо їх без жодних досліджень перенесуть з цементних основ на алюміній».

І ще трохи з особистого досвіду. Я працювала у відділі архітектурної кераміки заповідника і звільнилася, коли зрозуміла неможливість співпраці з п. Куковальською. До обставин, що передували цьому, ще повернуся, наразі про інше. За кілька місяців після звільнення до мене зателефонував міліцейський слідчий, який опитував співробітників, що пачками тікали після приходу нової директорки. Нашу зустріч він обставив як у детективі: навпроти мого будинку припаркувалася машина, мені подзвонили, я глянула у вікно, поблимали фарами, я вийшла і сіла в машину, посміюючись із ситуації. Тоді вперше в житті побачила чесного міліціонера, який аж кипів, жадаючи довести справу до суду. На жаль, нічим не змогла йому допомогти, бо не мала жодної інформації про економічні зловживання, які буйно розквітли у заповіднику. Сміятись я перестала, коли наприкінці розмови слідчий написав мені низку своїх телефонів (робочий, домашній, мобільний, ще якийсь цілодобовий) і дуже серйозно попросив дзвонити будь-якого часу доби, коли що-небудь навіть не перелякає, а просто видасться дивним. І жорстко промовив: «Не будьте легковажною, це страшні люди, вони здатні на будь-що, будьте уважні». Я більш як рік носила папірець із телефонами з собою. А справа до суду так і не потрапила.

Але повернімося до лицарів «Блакитного щита». Днями у новинах промайнув сюжет про те, як самооборонівці зупинили виїзд невідь чим навантажених автомобілів з території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника і не пустили до лаври групу тітушок. Максим Левада був одним з тих, хто завадив проникнути до заповідника двом вельми цікавим персонажам – Сергію Кролевцю та Федору Зернецькому. Перший з них належить до згаданої вище незрозумілої експертної групи, щодо другого Левада висловився вкрай жорстко: «Кролевець веде за собою натовп шакалів, нечистих на руку антикварних ділків, які сподіваються поживитися у музеях, що здаються їм беззахисними».

Сергій Кролевець

Фото: pamjatky.org.ua
Сергій Кролевець

Колишній директор Києво-Печерського заповідника Сергій Кролевець має у «послужному списку» низку зловживань на різних посадах. «Біда Кролевця у тому, що він завжди буде «жертвою» усіх режимів», – каже Микола Яковина: «Його ще Іван Салій у 1990-і звільнив із заповідника «Стародавній Київ» за участь у незаконній приватизації пам’ятки архітектури». Нині п. Кролевець очолює одіозний приватний музей чорної археології «Платар». Саме існування закладу, у якому зберігаються предмети, фактично вкрадені у народу та наукової спільноти є протизаконним. А те, що Катерина Ющенко позичила у «Платара» золоті скіфські прикраси, щоб хизуватися ними на інавгурації чоловіка, не тільки не допомогло легалізувати цю колекцію, але й моментально з’ясувало для усіх, хто знає закони, що за владу ми тоді отримали. До речі, свого часу предмети з музею краденого експонувалися у «Софії Київській».

Цікавий персонаж і директор антикварної фірми «Епоха» Федір Зернецький. Наприкінці 1990-х – початку 2000-х він активно співпрацював із п. Куковальською. Заповіднику «Софія Київська» належав перший поверх будинку № 1 на вул. Ярославів вал, там зберігалися фонди відділу архітектурної кераміки і планувалося цю кераміку експонувати після ремонту приміщення. До речі, відділ був організований тодішньою співробітницею, а нині директоркою заповідника Оленою Сердюк. П. Куковальська швиденько домовилася з п. Зернецьким, посадовила у відділ кераміки «наглядача» з «Епохи» і розпочала ремонт приміщення коштом антиквара. А співробітники відділу були змушені тягати кахлі до непристосованих сховищ, у яких їм судилося вкритися грибком. Запланована на відкриття експозиції виставка плакатів Альфонса Мухи з колекції львівського Музею етнографії та художнього промислу директорку взагалі не обходила. Дійшло до того, що моя колега дістала безкоштовний транспорт для перевезення робіт зі Львова, а я оплатила бензин із власної кишені. Розвішувати плакати було складно, бо у залі якраз влаштовували антикварний салон. Нічого, що чимало меблів «Епохи» біли відвертою підробкою, та й співробітники фірми це чесно визнавали. Нічого, що все відбувалося у заповіднику із статусом національного. А ціну на вхідні квитки поставили таку, щоб ніхто з простих відвідувачів і не поткнувся, про це казали не криючись, вголос.

Федір Зернецький

Фото: zn.ua
Федір Зернецький

Нині відомо, що з повністю збережених 25 печей та камінів зламу ХІХ – ХХ ст. у сховищах заповідника залишилося лише чотири, а колекція цегли зникла майже повністю. У цьому контексті цікаво, чи приходила п. Куковальська до «Хонки», щоб чимось поживитися, чи, може, щоб замести сліди? Було б добре пройтися маєтками можновладців та подивитися, чи немає там наших з вами грубок і камінів та ще багатьох речей, які могли бути викрадені з музейних фондів.