«Оберігаємо, як можемо, цю перлину в архітектурному намисті Києва»

Завідувачка музею «Андріївська церква»
Жанна ЛИТВИНЧУК:

«Коли Андрій навчав у Синопі і прибув у Корсунь, довідався він, що неподалік від Корсуня є гирло Дніпра, і захотів відправитися в Рим, і проплив у гирло Дніпровське, і звідти відправився вверх по Дніпру. І сталося так, що він прийшов і став над горами на березі. І вранці встав і сказав учням, котрі були з ним: «Чи бачите гори сії? На цих горах засіяє благодать Божа, буде місто велике, і спорудить Бог багато церков. І сходячи на гори ті, благословив їх, і поставив хрест, і помолився Богу, і зійшов з гори цієї, де з часом буде Київ, і пішов вверх по Дніпру…»

З цього фрагменту з «Повісті минулих літ», написаної літописцем Києво-Печерського монастиря Нестором на початку ХІІ століття, і починається знайомство із найвишуканішою бароковою архітектурною перлиною Києва – Андріївською церквою. За легендою, її було споруджено на місті, де святий Андрій Первозданний встановив хрест – це лише одна з багатьох легенд, якими оповита Андріївська церква…

Про таємниці церкви, її історію і сьогодення говоритимемо із завідувачкою музею «Андріївська церква», що входить до складу Національного заповідника «Софія Київська», Жанною Григорівною ЛИТВИНЧУК. 

— Андріївський узвіз давно вже став своєрідним культурним брендом Києва, а починається він з однойменної церкви, яка й дала узвозу це ім’я. Жанно Григорівно, а з чого почалася історія самої церкви?

— Андріївська церква, яку вважають архітектурною перлиною Києва, побудована за наказом імператриці Єлизавети Петрівни в середині ХVІІІ століття, але не на порожньому місці. У давні часи на височині правобережного Дніпра в районі Андріївської гори було язичницьке капище головного слов’янського бога Перуна, що Володимир Хреститель наказав знищити одразу після хрещення киян. На його місці встановили дерев’яну церкву, яку назвали на честь Андрія Первозванного. В XІ сторіччі на горі виник Андріївський монастир (його ще називали Янчиним, на честь Янки – дочки князя Всеволода Ярославовича). Взагалі, в народі цей пагорб завжди іменували Андріївським, і церкви, що на ньому будувалися, також називалися Андріївськими або Хрестовоздвиженськими – на знак того, що Андрій встановив на київських горах свій хрест. А от вулиця спочатку звалася Боричів тік, а сучасна назва – Андріївський – з’явилася набагато пізніше.

— Чи правда, що імператриця сама обрала місце для цієї церкви і навіть власноруч заклала цеглини у її підвалини?

— Говорити про це підстав немає – бо жодним документом це не зафіксовано, хоча така думка доволі поширена. Але місце на горі, ймовірно, її Величність вказала особисто. Відомо, що імператриця, побувавши в Києві у 1744 році, була зачарована мальовничою красою нашого міста і вирішила розмістити тут свою літню резиденцію. Проектування споруд вона доручила своєму улюбленому придворному архітекторові, італійцю за походженням, Бартоломео Растреллі, який спроектував на замовлення імператриці чимало споруд у Петербурзі. А в Києві за його кресленням було побудовано Андріївську церкву, яку, до речі, часто називають «лебединою піснею» видатного італійця, а також царський палац, що пізніше став називатися Маріїнським.

Цікаво, що в Києві Растреллі ніколи не бував, тому, певно, й гадки не мав, що його церква стоятиме на горі, якій загрожують постійні небезпеки зсувів. Тому архітектору Івану Мічуріну, який приїхав до Києві з Москви, аби побудувати за кресленнями Растреллі Андріївську церкву, довелося докласти чималих зусиль, щоб здійснити наказ Єлизавети Петрівни. З’ясувалося, що церкву потрібно будувати не на природному пагорбі, а на штучному, що був частиною земляного бастіону старокиївської фортеці. Саме Мічурін придумав, як укріпити церкву на пагорбі і відвести підземні ґрунтові води. Замість звичайного фундаменту зодчий побудував двоповерховий будинок – стилобат висотою 14 метрів, що примикає до зрізу кручі. Він і став основою для відносно легкої верхньої церкви, яка разом із хрестом має висоту 46 метрів. Пізніше у цьому будинку до 150-річчя Єлизавети Петрівни спорудили вівтар на честь її небесної покровительки – великомучениці Єлизавети. А ще Мічурін запропонував зробити сходи на паперть, які додали ще більшої величі церкві: спочатку вони були дерев’яними і лише у XІХ столітті під час чергового ремонту церкви їх замінили чавунними.

— Як часто відбувалися реконструкції церкви і наскільки змінився її вигляд за 250 років?

— Церкві певною мірою пощастило – оригінальні креслення Растреллі довго вважалися втраченими. Вони були знайдені лише в 60-х роках минулого століття у Віденському музеї Альбертіна. Отже, останню реконструкцію храму у 1978-1979 роках київські реставратори проводили за оригінальними кресленнями італійського архітектора. Було виконано величезну роботу, зокрема, відновлено первозданний зовнішній вигляд бань: наприкінці 19-го століття блискавка вдарила у центральну баню і майже зруйнувала її. Тоді не вдалося віднайти авторських креслень Растреллі, от і відновлювали церкву за іншим проектом.

А щодо робіт з укріплення пагорбу, на якому стоїть Андріївська церква, то рятувальні роботи проводилися тут неодноразово і в ХІХ, і в ХХ століттях. Адже це надзвичайно складне місце для архітектурних рішень: пагорб постійно підмивається джерельними водами, осипається, сповзає донизу… Вперше такі проблеми виникли під час будівництва церкви, яке тривало з 1749 по 1754 рік. Ще майже 11 років продовжувалися роботи з внутрішнього оздоблення церкви і створення її інтер’єрів. Але вже після смерті Єлизавети Петрівни у 1761 році церква почала занепадати – далека провінція не надто цікавила нових спадкоємців престолу. Тому й освячена Андріївська церква була лише в 1767 році, але служба в ній так і не проводилася. Насамперед тому, що в церкві не було свого приходу, адже вона будувалася як царська. В ній навіть немає дзвіниці, аби скликати прихожан на службу. Але на це мало хто звертає увагу.

До речі, з цією унікальною особливістю Андріївської церкви був пов’язаний один кумедний випадок, про який полюбляють розповідати місцеві екскурсоводи. Ніби на початку ХХ століття одна з київських газет, аби розважити публіку, у номері за 1 квітня надрукувала повідомлення приблизно такого змісту: «Вчора зі страшним гуркотом завалилася дзвіниця Андріївської церкви! Уламки цегли засипали всю вулицю. Поспішайте побачити!» Передбачалося, що городяни, які добре знають зовнішній вигляд храму, посміються – і тим все закінчиться. Проте не так сталося, як гадалося: мало не половина Києва поквапилася до Андріївської церкви подивитися жахливі руїни. На «місце катастрофи» прибув навіть міський голова для з’ясування причин стихійного лиха. Після чого вибухнув гучний скандал…

— Чула іншу легенду: під церквою існує таємне джерело, тому й дзвонів немає, бо від їхнього звуку вода здатна «прокинутися» і затопити Київ…— Справді, подібних легенд є чимало. Але правда й те, що тут завжди були проблеми з дренажними системами і відведенням ґрунтових вод: час від часу підземна і дощова вода призводили до зсувів схилів гори. Тому Андріївська церква завжди вимагала більших коштів на реставрацію і дренажні роботи, ніж інші церковні споруди. Варто згадати хоча б слова видатного знавця історії Києва Федора Ернста, який написав про Андріївську церкву у своєму знаменитому путівнику «Київ. Провідник»: «Доля цієї церкви завжди була сумною». Він мав на увазі те, що часом кошти на рятувальні роботи збирали усім миром самі кияни.— Невже не знаходилося заможних?— Найвідомішим меценатом, який буквально врятував Андріївську церкву від руйнації у другій половині ХІХ століття, був Андрій Миколайович Муравйов. Про нього зараз мало хто знає, а він був надзвичайно цікавою, освіченою людиною, істориком церкви, збирачем старожитностей і знавцем старовини, а ще одним з перших захисників і дослідників історичного Києва. Навіть присвятив київським пам’яткам книгу під назвою «Киев и его святыни», яка потім неодноразово перевидавалася. У 1850-х роках Муравйов назавжди переїхав до Києва і невдовзі придбав садибу якраз навпроти Андріївської церкви. Він визнавав, що був москвичем за народженням, але став киянином у душі. Саме тому так багато зробив і для Києва, і для нашої церкви, зокрема.До 100-річчя Андріївської церкви, яке широко відзначали у 1867 році, за клопотаннями Муравйова було створено Тимчасовий комітет для її відновлення, який опікувався облаштуванням та укріпленням Андріївської гори, збирав кошти на реставрацію храму. За його ж ініціативи в стилобаті були влаштовані дві теплі церкви, одна з яких присвячувалася Сергію Радонежському. На жаль, вони вже не існують – це звичайні приміщення під вівтарною частиною церкви. До речі, Андрій Муравйов і похований в Андріївській церкві. Його могила знаходиться в стіні однієї з цих церков, біля переходу з одного приміщення до іншого, на першому поверсі стилобату. Там збереглася плита з іменем Андрія Миколайовича, датами життя і смерті. Ця плита взята нашим заповідником на облік, зафіксована у фондах, і ми б дуже хотіли облаштувати у стилобаті меморіальну кімнату Муравйова. Раніше планували зробити там музейні зали і кінозал для демонстрації історико-краєзнавчих фільмів, де можна було б показували фільм про архітектора Андріївської церкви Бартоломео Растреллі та інші його будівлі…Також хотіли влаштувати окрему експозицію, присвячену історії церкви та ремонтно-реставраційним роботам – у фондах «Софії Київської» матеріалів про Андріївську церкву вистачає… Думаю, що відвідувачів у такому музеї не бракувало. Наразі, у нас постійно запитують: «А що іще тут можна подивитися?» На жаль, поки що вся експозиція нашого музею – це сама будівля, її чудові внутрішні інтер’єри і кілька стендів усередині, за якими доглядає невеликий колектив людей, надзвичайно відданих своїй справі. І всі ми, як можемо, оберігаємо цю коштовну перлину в архітектурному намисті Києва.— Андріївська церква справляє не менше враження всередині, ніж зовні. Незвичний інтер’єр, розкішний іконостас…— Так, цей стиль не зовсім притаманний Києву. Інтер’єр Андріївської церкви вражає багатством і пишністю декору. Мистецтвознавці визначають його, як бароко, але він розроблявся Растреллі ближчим до стилю рококо, що був популярним при імператорському дворі у середині ХVІІІ століття. Він чудово сприймається єдиним архітектурним ансамблем з екстер’єром: оригінальна форма бань, вишукана позолочена ліпнина, що обрамляє французькі вікна-люкарні й балкони, розкішні рами для ікон і живопис у склепінні. Але головним акцентом є іконостас.

— Його також спроектував Растреллі?— І на щастя він зберігся в оригінальному вигляді, точнісінько таким, як на кресленнях італійського майстра. Та й усі інші деталі інтер’єру, включаючи різьблення, ліплення, надпрестольну сінь-ротонду, проповідницьку кафедру, тощо. Це дуже рідкісна річ, і ми дуже цим пишаємося. Нещодавно у Царському Селі під Петербургом вирішили відтворити інтер’єр ще однієї растреллієвської церкви – тієї, що у Катерининському палаці. На прохання російських реставраторів ми зробили фотофіксацію іконостасу Андріївської церкви, аби за цим зразком вони провели відновлення. Наш іконостас є дійсно унікальною спорудою: напрочуд гармонійне поєднання урочистої помпезності з м’якими, плавними обрисами. До того ж, він має дивовижно насичений пурпуровий колір, на тлі якого ефектно розташовані позолочені пілястри, карнизи і пишно декоровані обрамлення ікон. А вся поверхня царських воріт покрита суцільним мереживом різьблення, в декорі якого проступають витончені голівки херувимів, фігури янголів і трьохфігурна група «Розп’яття», що завершує іконостас.Орнаментні роботи і різьблення виконували наші київські майстри Йосип Домаш, Христофор Орейдах, Андрій Карловський, Матвій Мантурив, Григорій Левицький. А картини для іконостаса писали російські художники Іван Вишняков (він очолював малярську бригаду) та Олексій Антропов. Його пензлю належать найбільш вражаючі роботи: «Зішестя святого духу на апостолів» та «Нагорні проповіді Христа», а також композиція «Таємна вечеря», що розташована у вівтарі.—  Майже рік Андріївська церква офіційно перебуває на реконструкції. Які проблеми вирішуються цього разу і наскільки загрозливий стан пам’ятки на сьогоднішній день?— Нарешті, можемо сказати, що після кількох років перебування у справді катастрофічному стані Андріївська церква дочекалася того, що держава звернула на неї увагу і виділила кошти на ремонт та будівельні роботи на схилі. Останнім часом дуже інтенсивно відбуваються серйозні опливу ґрунту на Андріївському пагорбі, хоча великих зсувів не було. Дуже негативно на це впливає будівництво, що вже кілька років не припиняється на навколишніх вулицях і під самою горою – на Подолі. За цей час у стінах храму і навіть на мармурових підвіконнях з’явилися численні тріщини. Ми й зараз з острахом спостерігаємо за тими «маячками», що встановлені навколо тріщин – вони й досі ростуть ушир. І якби будівельні роботи не розпочалися в цьому році – важко навіть уявити, до чого б це могло призвести.Крім того, Національний заповідник «Софія Київська», до складу якого належить і наш музей, торік подав відповідні документи по Андріївській та Кирилівській церквах для внесення їх до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Там є певні вимоги щодо технічного стану пам’яток. Сподіваємося, що це має пришвидшити ремонтні роботи і допоможе вирішити інші питання.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *