Геноцид науки і кадровий колапс у Національному заповіднику «Софія Київська»

Софія Лаврова, музейник яка змушена ховатись за псевдо

Щойно нову гендиректорку Національного заповідника «Софія Київська» Олену Сердюк її підлеглі урочисто привітали з 55-річним ювілеєм, про що можна було дізнатися з сайту заповідника. Попри власний поважний пенсійний вік, ця ставлениця Мінкульту, пересівши в ген.директорське крісло з просто директорського в Інституті пам’яткоохоронних досліджень цього ж відомства, одразу взялася за… пенсіонерів. Мовляв, колектив треба омолодити, аби вік співробітників був в середньому не старшим за 32 роки. При цьому всіляко наголошувалося на необхідності поповнити кадровий склад професіоналами. Та, мабуть, Сердюк давала собі звіт, що то будуть за професіонали, бо наказала відібрати у тих науковців, яких прирекли до звільнення, «інтелектуальні напрацювання» (?), навіть скопіювавши все з їхніх комп’ютерів. Не гаючи часу, нова директорка почала втілювати в життя своє кадрове «кредо», проте надто непослідовно і вибірково: «під ніж» звільнень потрапили неугодні, хоча й пенсіонери, зате кращі фахівці, ветерани заповідника, які володіють колосальним науковим і музейним потенціалом і мають передавати свій досвід молоді. Їхні місця посіли знову ж таки пенсіонери, але зовсім необізнані з музейною роботою люди, «потрібні» Сердюк і рекрутовані нею з «потрібних» установ.

олена-сердюк
Олена Михайлівна Сердюк, генеральний директор Національного Заповідника «Софія Київська»

На сьогодні звільнено 5 кандидатів і 1 доктор наук. Так, нажаль, повторюється ситуація як і з Лаврським заповідником, в якому колишня керівниця Сердюк по Держкультурспадщині Марина Громова звільнила всіх, шістьох, докторів наук, в наслідок чого припинив існування єдиний музейний науковий журнал. Ось лише деякі промовисті приклади одіозної кадрової чистки. На місце звільненого заступника гендиректора з наукової роботи, к.і.н. Ірини Марголіної, вправного організатора науки в заповіднику і кращого знавця Кирилівської церкви, взято к.і.н. Єлизавету Архіпову, яка до того працювала в Інституті археології НАНУ.
архипова-єлізавета
Єлізавета Іванівна Архипова
Вона не тільки не в змозі провести екскурсію в жодній з пам’яток заповідника, але навіть не володіє державною мовою, спілкуючись виключно російською, і це при тому, що представляє Національний заповідник! А взято її на таку високу посаду тому, що вона є вірною ученицею директора Інституту археології Петра Толочка, який, добившись завдяки високопосадовцям Мінкульту, передусім Андрію Вінграновському і Віктору Вечерському, посади голови Наглядової ради заповідника, знищив його як науковий центр. Знищив, аби той не складав успішної конкуренції керованій ним установі, де сповідують застарілі підходи до вивчення Софії. Досягнення науковців заповідника стали Толочкові поперек горла, і він організував лист-донос міністру культури Кулиняку з вимогою зняти попереднього гендиректора заповідника Нелю Куковальську.
петро-толочко
Петро Толочко, директор Інституту археології
Цей наклепницький лист, використаний чиновниками Мінкульту як привід для звільнення найбільш успішного в Україні музейного керівника, підписували цілими сім’ями: тато, мама і син Толочка, Архіпова та її чоловік. В нагороду Архіпова отримала явно не своє місце і тепер буде ретельно стежити за тим, аби на науковій ниві заповідника не виросло щось «чуже» для її шефа. Та й взагалі, щоб та нива була геть викошена. Замість звільненої д.і.н. професора Надії Нікітенко – відомого у всьому світі дослідника Софії, відділ науково-історичних досліджень (до речі, приставку «науково» з назви відділу на вимогу П. Толочка зняли) очолив к.і.н., пенсіонер Юрій Коренюк, який не має досвіду музейної роботи і є мистецтвознавцем, а не істориком, то ж як буде фахово керувати роботою відділу, покликаного вивчати історію пам’яток, якої він не знає? Зате Коренюк прислужився Сердюк тим, що також активно виступав супроти заповідника, підписував наклепницькі листи, і теж вимагав репресій проти Куковальської та її підлеглих.
неля-куковальська
Неля Куковальська
От і отримав свої 30 срібників, навіть не задумуючись над етичною стороною цієї справи. Має намір працювати в заповіднику і Тимур Бобровський, вірнопідданий заступник Сердюк в раніше очолюваному нею Інституті. Він так само «прославився» своїми агресивними наскоками на заповідник і його науковців, так само розчищав собі тут «місце під сонцем», бо в Інституті, мовляв, у нього надто замала зарплатня. А от деякі пенсіонерки заповідника, причому досить глибокі, є «недоторканними особами». Їх Сердюк милує, хоча вони не мають профільної освіти, не є вченими, та не продемонстрували якихось вагомих досягнень. Ці люди обіймають керівні посади ще з радянських часів.
Мова йде про філологів за фахом, завідувачку музею «Андріївська церква» Жанну Литвинчук і завідувачку музею «Золоті ворота» Людмилу Івакіну. Та розрахунок тут простий, адже Литвинчук – давня приятелька Сердюк, а Івакіна – дружина Гліба Івакіна, заступника і «правої руки» Толочка в Інституті археології, який разом із своїм шефом очолював погромну кампанію проти заповідника. До речі, Г. Івакін також увійшов до Наглядової ради заповідника, оновленої відразу по звільненні Куковальської. А от як Сердюк «омолоджує» колектив. У цій царині також усе просто. Вигнавши із заповідника відомих вчених, вона без жодних вагань і остороги бере сюди свого юного зятя Леоніда Кравченка, вчорашнього студента. І нахабно призначає його, людину, яка ще майже ніде не працювала, без жодного досвіду музейної роботи, завідувачем спеціально створеного «під нього» (і чи потрібного музею?) відділу міжнародних відносин. А щоб зятю краще працювалося, щоб його ніхто не «гнобив», теща підпорядковує його відділ безпосередньо собі. Класний сімейний підряд, радше – така собі «прихватизація» національної установи. Нічого не бояться, нікого не соромляться.
Не треба бути юристом, щоб у цій ситуації побачити відверте нехтування законом і «конфлікт інтересів». Тут також просто калька з Лаврського заповідника, в якому лише при звільненні Громової з’ясувалось, що всього за рік керування та працевлаштувала чи не два десятка своїх родичів на подібні висмоктані з пальця посади, наприклад, дочка Громової (також стерильна від музейного досвіду) раптом очолила створений «під неї» такий самий відділ міжнародних відносин в Києво-Печерському заповіднику. Ну які такі особливі міжнародні відносини в музеях?
Може проконсультуватись у Прокаєвої, скандал з призначенням-звільненням-призначенням якої на подібну «міжнародну» посаду досі не вщухає в Лаврі? Сором! Такі приклади можна продовжувати і продовжувати, адже взято вже чимало нових людей. Варто було б поцікавитися і зарплатами нових призначенців, бо, абсолютно недоладно перекроївши штатну структуру, старим працівникам їх вельми позрізали. От тільки не можуть ці нові люди дати бодай ЗМІ (не говорячи вже – фахівцям) компетентну консультацію. То про яку науку в заповіднику можна говорити? Тут – криза некомпетентності, кадровий колапс… А може це мета? Та й сама Сердюк нікому не відома в науковому світі як дослідниця Софії чи інших пам’яток заповідника, хоча ледве не на кожній оперативці вперто твердить: «я фахівець».
Але скільки не говори: «халва», в роті солодше не стане. Співробітники Софійського собору із жахом бачили, як цей «фахівець», супроводжуючи на екскурсії по Софії колишнього держсекретаря США Кісінджера, наказала відкрити освячені Вселенським Патріархом Варфоломієм І Царські врата софійського іконостаса і через них провела гостя до вівтаря! Цей, так званий «фахівець», який позиціонує себе щиро віруючою людиною (вона навіть кабінет після Куковальської демонстративно освятила), не йме тями, що грубо зневажила християнські, православні канони. Це вразило навіть самого Кісінджера: «Я ж іудей, хіба можу заходити у вівтар через Царські врата?» То чи, може, вона досвідчений пам’яткоохоронець? Не говорячи вже про її сумнозвісну пряму причетність до огидної реставрації Андріївського узвозу, яка обурила всіх киян, наведемо лишень один з останніх фактів, якій вразив всіх в заповіднику.
Нова директорка проявила елементарну байдужість до глибокого провалу на подвір’ї біля південної брами Софії, куди кілька днів текли потоки води від сильних злив? Хіба можна закрити очі на таку недбалість Це вже злочинна бездіяльність, яка може призвести до руйнації брами. За такі грубі порушення необхідно негайно знімати з посади генерального директора одного з найвідоміших заповідників у світі. Хтось скаже – ну що ж, буває, припустилася помилок. Але ж ні, людина, яка цілеспрямовано (за її власним визнанням «всі 12 років») прибирала з посади чинного на той час директора Н. Куковальську, має не словами, а ділом доводити свою відповідність займаній посаді. Ні, пані Сердюк, не дорости вам до цієї посади. Бажання бути кимсь, зовсім не означає мати для того підстави.
Смішно й гірко – ще один кандидат на звільнення, заступник Н.Куковальської з реставраційної роботи В. Кириленко, на вимогу Сердюк пише все нові й нові пояснення на її дивне запитання – навіщо навколо пам’ятки ХІХ ст. Консисторії під час реконструкції влаштовується гідроізоляція?! Ну, якщо новоспечена директорка навіть цього не розуміє, і їй треба розтлумачувати це письмово, то слів більше немає… На сам кінець зазначимо, неспростовним фактом є те, що з призначенням Сердюк середній вік працівників виріс, а науковий рівень впав.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *